Поради психолога щодо роботи з дітьми із затримкою психічного розвитку

Затримка психічного розвитку (ЗПР) – це уповільнення темпів розвитку, що виражається у недостатньому загальному запасі знань, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів, швидко¬му пересиченні інтелектуальною діяльністю.

Причин затримки психічного розвитку багато, але серед них, зокрема виділяють:
– спадковість;
– несприятливі умови виховання;
– тривалі хвороби у ранньому дитинстві, які виснажують малюка;
– порушення функціонування головного мозку, пов’язані з його ураженнями під час внутрішньоутробного розвитку, внаслідок патології пологів, травм тощо.

Щоб вчасно виявити затримку психічного розвитку у дитини, слід знати як вона проявляється у дітей різного віку.
Затримка психічного розвитку зустрічається у дитячому віці у 12-20% дітей. Зазвичай це порушення діагностується спеціалістами у старшому дошкільному віці або лише при вступі до школи.

Для дитини дошкільного віку із ЗПР характерними є:
• недорозвиток ігрової діяльності – дитина не приймає за¬пропоновану їй ігрову роль, не дотримується правил гри, віддає перевагу рухливим іграм. У процесі сюжетно-рольової гри дитина із таким порушенням діє з ігровим матеріалом стереотипно, стикається з труднощами при виконанні окремих ролей;
• недостатня пізнавальна активність, швидка втомлюваність, виснажуваність, які серйозно гальмують ефективність розвитку і навчання дитини. Швидка втомлюваність призводить до зниження працездатності, що негативно впливає на засвоєння знань;
• нездатність до узагальнення й цілісності сприймання, які знижують результативність продуктивних видів діяльності, зокрема малювання та конструювання;
• недорозвиток емоційно-вольової сфери, що призводить до негативних проявів у поведінці. Дитина не розуміє, як слід поводитися з дорослими, може бути нав’язливою. Дитині складно дотримуватися правил поведінки у групі, підтримувати стосунки зі своїми однолітками тощо.

До дитини із затримкою психічного розвитку, насамперед, потрібно мати терпіння: не дратуватись, не опускати руки і не засмучуватись від невдач у роботі. Кожна дитина з часом змінюватиметься під впливом психолого-педагогічної  та корекційно-розвиткової роботи.

Тому рекомендуємо Вам у домашніх умовах також сприяти психічному розвитку вашої дитини. Для цього необхідно:

• Постійно спрямовувати свої зусилля на розширення у дитини знань та уявлень про навколишній світ, учити спостерігати, порівнювати різні предмети, знаходити між ними спільне та відмінне. Для цього необхідно ознайомлювати дітей з конкретними речами, явищами, формувати уявлення про взаємини між людьми. Варто залучати дитину до праці, щоб вона на власному чуттєвому досвіді засвоювала знання про предмети домашнього вжитку, інструменти тощо. Діяльність з використанням певних предметів полегшує засвоєння їхньої назви, розширює уявлення про їхні особливості, призначення тощо. Так дитина засвоює елементарні поняття.

• Вчити дитину розповідати за сюжетними картинками. Для цього можна використовувати ілюстрації з художніх книжок, дитячих журналів. Під час розглядання малюнка дорослому слід керувати сприйманням дитини, привертати увагу до деталей, які важко помітити, пояснювати їхнє значення, активізувати мовлення дитини.

• Учити дитину розрізняти та називати колір, форму, розмір предметів, розміщення їх у просторі. Засвоєння сенсорних еталонів та розуміння просторових відношень має велике значення як для інтелектуального, так і для мовленнєвого розвитку дитини. Мовлення збагачується прийменниками, прислівниками і набуває складнішої граматичної структури.

• Для розвитку розумових дій дитини слід учити порівнювати предмети, підводити її до розуміння, що порівнювати – це значить визначати схоже і відмінне. При порівнянні предметів слід допомагати дитині, ставлячи запитання. Скажімо, порівнюючи огірок і яблуко, можна запитати дитину: «Що це?», «Як вони називаються?», «Як вони відрізняються за кольором, формою, величиною?», «Де вони ростуть?» тощо. Дитину слід учити групувати різні предмети за спільними ознаками та називати групу узагальнюючим словом – овочі, фрукти тощо. Для цього слід використовувати серії карток із зображенням різних тварин, птахів, дерев, квітів, овочів, фруктів, ягід, одягу, меблів, посуду тощо.

• Навчити дитину цілеспрямовано планувати свою діяльність. Для цього слід учити дитину виконувати роботу поетапно і позначати кожен етап відповідним знаком, наприклад, певною геометричною фігурою. Коли дитина засвоїть уміння успішно виконувати роботу, користуючись знаками, вона зможе перейти до самостійного планування своєї діяльності.

• Дбаючи про розвиток дитини, слід учити її гратися, зокрема сприяти розширенню тематики та сюжету ігор. Обов’язково слід учити дитину виконувати певні ролі, дотримуватися правил гри. Для цього необхідно частіше гратися з дитиною, беручи на себе ініціативу, як у виборі теми, так і у розгортанні сюжету та встановленні правил гри. Наприклад, щоб дитина почала гратися у магазин, слід сформувати у неї уявлення про те, що там відбувається. Тому спочатку потрібно разом з дитиною побувати у магазині, звернути її увагу на те, що роблять продавці, касири, як до них звертаються відвідувачі магазину, що вони купують. Повернувшись додому зі свіжими враженнями, можна починати гру.

• Підбадьорюйте, хваліть за хорошу поведінку, святкуйте маленькі перемоги – сходіть у кіно або займіться іншою улюбленою розвагою. Дитина повинна вірити у свої сили, випробовувати інтерес від власних досягнень. Бажання робити що-небудь самостійне, розвиваючи активність. Спілкуйтеся, допомагайте вивчати навколишній світ. На прогулянці, по дорозі з садку/школи, якомога більше спілкуйтеся з дитиною. Йдучи по вулиці, просіть називати форму, розмір, колір об’єкту – машини, будинки, дахи. Звертайте увагу на погоду, попросіть описати її, запитайте, що подобається.
• Запасіться терпінням. Головне в процесі виховання – це саме ваше терпіння. Допомагайте розвивати самостійність, не робіть за дитину все, не варто вимагати надто багато, враховуйте особливості вашої дитини, не перевантажуйте завданнями, роботою, з якою справляються діти, що не відстають в розвитку, в його віці. Тому, поки можливості дитини зміцніють, доцільно пропонувати їй лише ті завдання, які вона змогла б виконати, тобто заслужити похвалу, тому що завищеними вимогами можна лише понизити працездатність і відбити всяке бажання робити що-небудь надалі.

Якщо ж ви помітили, що ваша дитина відстає у розвитку, проконсультуйтеся із психологом, якому довіряєте (це може бути психолог садочка, школи чи ІРЦ) або дитячим лікарем-психіатром. Головне – пам’ятайте, подальший розвиток вашої дитини найбільше залежить від вас.

З повагою
практичні психологи КУ «НІРЦ»
Жанна Єремія та Міхаєла Зелена