Розвиток дітей з інтелектуальними порушеннями засобами лікувальної фізичної культури

NIRC 07.04.2020

У дітей з інтелектуальними порушеннями часто спостерігається недостатність розвитку тонкої моторики, складність набуття навичок, що вимагають диференційованих рухів, перемикання темпу. На фізичний розвиток, рухові здібності, здібності до навчання, пристосованість до фізичного навантаження впливає важкість інтелектуального порушення, особливості психічної й емоційно-вольової сфери дітей.

У медицині порушення інтелектуального розвитку у дітей називається розумовою відсталістю різного ступеню складності. У дітей з легкою розумовою відсталістю рухи бідні, недостатньо плавні, особливо погано сформовані тонкі і точні рухи рук, жестикуляція і міміка.
При помірній розумовій відсталості моторна недостатність виявляється у 90–100 % випадків. У одних дітей рухове недорозвинення виявляється в незручності, низькій силі і швидкості рухових дій, у інших – підвищена рухливість поєднується з безладністю, безцільністю, наявністю зайвих рухів.

О. А. Дмітрієв (1989, 2002), Л. В. Шапкова (2004) систематизують порушення рухової сфери дітей з інтелектуальними порушеннями за такими критеріями:
1. Порушення фізичного розвитку: відставання в масі, рості; порушення постави; порушення в розвитку стопи; порушення в розвитку грудної клітини й зниження її окружності; парези верхніх кінцівок; парези нижніх кінцівок; відставання в показниках об’єму життєвої ємності легень; деформації черепа.
2. Порушення в розвитку рухових здібностей: порушення координаційних здібностей – точності рухів у просторі; ритму рухів; диференціювання м’язових зусиль; просторового орієнтування; точності рухів у часі; рівноваги;
3. Порушення основних рухів:
– неточність рухів у просторі та часі;
– грубі помилки при диференціюванні м’язових зусиль;
– відсутність спритності і плавності рухів;
– зайва скутість і напруженість;
– обмеження амплітуди рухів в ходьбі, бігу, стрибках, метаннях.

Серед завдань фізичного виховання осіб з особливостями інтелектуального розвитку виділяють основні й спеціальні.
До основних належать освітні, виховні й оздоровчі завдання:
– зміцнення здоров’я і загартування організму;
– навчання основам техніки рухів, формування життєво необхідних умінь і навичок;
– розвиток рухових якостей: сили, швидкості, гнучкості, витривалості, спритності;
– формування правильної постави;
– формування і виховання гігієнічних навичок при виконанні фізичних вправ;
– виховання досить стійкого інтересу до занять фізичною культурою;
– стимуляція позитивних емоцій і розвиток образного мислення.
До спеціальних завдань відносяться:
1. Корекція основних рухів у ходьбі, бігу, метанні, стрибках, лазінні, вправах з предметами та ін.:
– узгодженості рухів окремих ланок тіла (рук, ніг, тулуба, голови);
– узгодженості виконання симетричних і асиметричних рухів;
– узгодженості рухів і дихання;
– компенсація втрачених або порушених рухових функцій.
2. Корекція й розвиток координаційних здібностей:
– орієнтування в просторі;
– диференціювання зусиль, часу й простору;
– розслаблення;
– швидкості реагування на умови, що змінюються;
– статичної й динамічної рівноваги.
3. Корекція й розвиток фізичної підготовленості:
– цілеспрямоване покращення фізичних якостей, що відстають у розвитку;
– розвиток м’язової сили, елементарних форм швидкісних здібностей, спритності, витривалості, рухливості в суглобах;
4. Корекція й профілактика соматичних порушень:
– формування й корекція постави;
– профілактика й корекція плоскостопості;
– зміцнення серцево-судинної й дихальної систем.
5. Корекція й розвиток психічних і сенсорно-перцептивних здібностей:
– розвиток зорово-предметного, зорово-просторового і слухового сприйняття;
– розвиток зорової й слухової пам’яті;
– розвиток зорової й слухової уваги;
– корекція й розвиток емоційно-вольової сфери.
6. Розвиток пізнавальної діяльності: формування уявлень про елементарні рухи, частини тіла, суглоби (назва, поняття, роль у русі), про вправи, їхню техніку й вплив на організм, вимоги до постави, дихання, харчування, режим дня, загартування, значення рухів у житті людини й самостійних занять;

В роботі з дітьми з інтелектуальними порушеннями рекомендовано:
1. Демонструючи правильні рухи слід час від часу виконувати їх з учнями, поступово надаючи їм більше самостійності.
2. Рухи і пояснення повинні бути простими і зрозумілими.
3. Поступово вводити вправи, що вимагають від учня короткочасного зусилля, яке доступно його можливостям.
4. Поступово привчати до рухів за описом, словом.
5. Не фіксувати увагу на помилках.
6. Не доводити учня до стомлення.
7. Дотримуючись послідовного наслідування розвитку рухових умінь, постійно урізноманітнювати заняття.
Необхідно зазначити, що передозування фізичними вправами для учнів з особливостями інтелектуального розвитку супроводжується погіршенням психофізіологічного стану і відмовою від подальших занять. Тому для покращення функціонального стану організму необхідний оптимальний руховий режим і адекватна різноманітність засобів фізичного виховання, що стимулює розвиток інтересу до занять.
Основним порушенням рухової сфери дітей з інтелектуальними порушеннями є розлад координації рухів (О. А. Дмітрієв, 1989). І прості, і складні рухи викликають у дітей складнощі. Координаційні здібності являють собою сукупність безлічі рухових координації, що забезпечують продуктивну діяльність, тобто вміння доцільно будувати рух, керувати ним і, якщо буде потреба, швидко його перебудовувати. До них відносять:
– здатність зберігати стійку рівновагу;
– здатність відчувати і засвоювати ритм;
– здатність довільно розслабляти м’язи;
– здатність узгоджувати рухи в руховій дії.

Методи формування координаційних здібностей:

– зміна напрямку руху ( біг або ведення м’яча зі зміною напрямку руху);
– зміна силових компонентів (чергування метань при використанні снарядів різної маси на дальність і в ціль; стрибки у довжину або у висоту з місця на повну силу, упівсили, в одну третину сили тощо);
– зміна швидкості або темпу рухів (виконання загальнорозвиваючих вправ у звичайному, прискореному і уповільненому темпі; стрибки у довжину або у висоту з розбігу з підвищеною швидкістю; кидки в корзину в незвичному темпі – прискореному або сповільненому тощо);
– зміна ритму рухів ( розбіг в стрибках у довжину або у висоту);
– зміна вихідних положень (виконання загальнорозвиваючих і спеціально підготовчих вправ в положенні стоячи, лежачи, сидячи та ін; біг обличчям вперед, спиною, боком у напрямку руху);
– варіювання кінцевих положень ( кидок м’яча вгору з в. п. стоячи, ловля – сидячи; кидок м’яча вгору з в.п. сидячи, ловля – стоячи; кидок м’яча вгору з в.п. лежачи, ловля – сидячи або стоячи, тощо);
– ускладнення звичного дії додатковими рухами (ловля м’яча з попередніми плескання в долоні, поворотом кругом, стрибком з поворотом та ін; опорні стрибки з додатковими поворотами перед приземленням; підскоки на обох ногах з одночасними рухами рук та ін.);
– комбінування рухових дій (об’єднання окремих освоєних загальнорозвиваючих вправ без предметів або з предметами в нову комбінацію);
– дзеркальне виконання вправ;
– використання різних сигнальних подразників, що вимагають термінової зміни дій (зміна швидкості або темпу виконання вправ по звуковому або зорового сигналу);
– ускладнення рухів за допомогою завдань типу жонглювання ( ловля і передача двох м’ячів, жонглювання двома м’ячами);
– виконання вправ в умовах, що обмежують або виключають зоровий контроль (загально-розвиваючі вправи і вправи в рівновазі з закритими очима).
Не дивлячись на те що порушення інтелектуального розвитку – явище незворотне, це не означає, що воно не піддається корекції. Поступовість і доступність дидактичного матеріалу при заняттях фізичними вправами створюють передумови для оволодіння дітьми різноманітними руховими уміннями, ігровими діями, для розвитку фізичних якостей і здібностей, необхідних в життєдіяльності дитини.