Особливості роботи з дітьми із затримкою психічного розвитку
Затримка психічного розвитку – стан, який характеризується сповільненим інтелектуальним та емоційним розвитком у дитини та який називають проміжним варіантом між нормою та патологією. ЗПР – відносно легкий розлад, часто – повністю зворотній за умови грамотної та своєчасної корекції.
Причин, які викликають затримку психічного розвитку у дітей, багато. Це можуть бути несприятливі умови виховання, спадкова схильність, довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві, порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку, ускладнені пологи.
ЗПР може виявлятися у підвищеній збудливості, розгальмованості або, навпаки, загальмованості у дитини.
Діти з розгальмованою поведінкою привертають увагу вже у дитячому садку. Вони галасливі, дуже рухливі, не вміють гратися за правилами й організовувати гру, тому заважають іншим дітям. Без дозволу беруть чужі іграшки, через необережність, або ж навмисно руйнують побудовані іншими дітьми конструкції. У них недосконала дрібна моторика, тому їм важко вирізувати із паперу, ліпити, малювати. За найменшої невдачі вони із роздратуванням кидають невдало зроблені вироби. На прогулянці кричать, бігають, зачіпають інших дітей, без остраху залазять на дерева або якісь споруди на дитячому майданчику. Почуття сорому і каяття у них поверхове, а про свою обіцянку добре поводитися вони швидко забувають. Не дивлячись на те, що діти видаються товариськими, у них не має постійних друзів. Щоб справити гарне враження на старших, охоче беруться виконувати доручення, однак не доводять справу до кінця, оскільки швидко втрачають до неї інтерес. Ці прояви також називають гіперактивною поведінкою із дефіцитом уваги.
У дітей із психічною загальмованістю переважає знижений настрій, вони нерішучі, боязкі, уповільнені. Малюки важко звикають до дитячого садка, весь час плачуть, просяться до мами. На заняттях дуже повільні, невпевнені у своїх силах, за найменших труднощів припиняють роботу, постійно потребують допомоги виховательки, її схвалення. Здебільшого такі діти замкнені, уникають рухливих ігор, граються усамітнено або з меншими за віком. Найкраще почуваються у звичних для них умовах, тому на пропозицію піти на прогулянку, погратися у нову гру, навчитися робити новий виріб частіше всього відповідають відмовою. Коли діти відчувають нестабільність, вони скаржаться на головний біль, нездужання, втому; у них знижується настрій, виникає роздратування.
При затримці психічного розвитку мають місце особливості моторного розвитку.
- відставання (в порівнянні з нормою) становлення довільних рухових і статичних функцій;
- сповільненість і недостатня координованість довільних рухів;
- підвищена рухова активність, непосидючість, розгальмованість;
- утруднення в засвоєнні нових рухових дій, особливо пов’язаних з дрібними точними рухами;
- недостатність рухового тонусу, що призводить до порушення автоматизації рухів і дій;
- підвищена виснаженість (уповільнення темпу, нечіткість рухів з наступною втратою рухового стереотипу);
- недостатність ритмічності та автоматизації рухів;
- недостатній розвиток дрібної моторики,
- загальне фізичне і соматичне ослаблення та ін.
Основними причинами таких порушень вважається незрілість морфо-функціональних структур мозку, відповідальних за організацію та регулювання рухової активності.
Недоліки моторики несприятливо позначаються на розвитку образотворчої діяльності дітей, виявляючись у труднощах проведення простих ліній, виконанні дрібних деталей малюнка, а надалі – у труднощах оволодіння письмом. Отже, вищевикладене доводить про необхідність спеціальних занять з розвитку моторики цих дітей.
Часто фізичний та емоційний розвиток дитини замінюють інформаційним. У результаті в більшості дітей спостерігається дефіцит рухів упродовж дня, зумовлений появою гіпокінезії, яка може викликати низку серйозних змін в організмі дитини.
Одним із засобів корекції і реабілітації дітей із ЗПР є фізичні вправи. Науковцями доведено, що фізичні вправи сприятливо діють на центральну нервову систему. Вони підвищують працездатність клітин кори головного мозку і їх стійкість до сильних подразників, обумовлюють більш швидке формування позитивних умовних рефлексів, що супроводжується підвищенням інтенсивності і концентрації уваги, покращенням пам’яті тощо.
Для занять із лікувальної фізичної культури ігри та вправи добирають так, щоб максимально полегшити дітям довільну діяльність, залучити зовнішні форми контролю. Наприклад, сумісна діяльність із дорослими, виконання вправ у парі, колі, у вигляді смуги перегонів, спортивних ігор. Вправи допомагають дітям в імітації різних дій і по можливості повинні озвучуватися.
У фізкультурно-оздоровчій, реабілітаційній роботі використовують комплекси вправ психомоторної корекції. Ці вправи, що вимагають досить високого тонусу, координують взаємодію всіх частин тіла, дозволяють дитині відчувати своє тіло, управляти ним, відчувати стан напруження й розслаблення, довільно переходити з одного стану на інший, тобто відчувати свій м’язово-динамічний стан. Використання основних рухів у заняттях лікувальної фізкультури сприяють розвиткові уваги, уявлення, вольових якостей, розвитку просторового орієнтування, уміння взаємодіяти в колективі та підвищенню емоційного тонусу, що робить заняття насиченими і цікавими, підвищують його моторну щільність.
Засоби корекційно-розвивального впливу:
Загартування – під впливом загартовування поліпшується діяльність імунної системи, підвищується стійкість до застудних та інфекційних хвороб. Загартовування організму насамперед, необхідно сприймати як комплекс заходів. Розрізняють загальні й спеціальні загартувальні заходи. Загальними є правильний режим дня, раціональне збалансоване харчування, що відповідає віку дитини, щоденні прогулянки, сон на свіжому повітрі, відповідний одяг, повітряний і температурний режим приміщення, регулярне провітрювання приміщень. До спеціальних загартувальних заходів належать дозовані сонячні ванни, гімнастичні вправи, повітряні й водні процедури, плавання.
Ходьба – спрямована на розвиток основних рухів дитини, формування вміння правильно тримати корпус, дотримуватися ритму ходьби, вдосконалення узгоджених рухів рук і ніг, формування слухо-рухової та зорово-рухової координації.
Біг – сприяє вдосконаленню основних рухів, дозволяє оволодіти навичками узгодженого управління всіма діями корпусу, формує легкість і витонченість при швидкому переміщенні дитини. Спільний біг в групі дітей закріплює навички колективних дій, сприяє появі емоційного відгуку на них і розвитку передумов комунікативної діяльності.
Стрибки – спрямовані на розвиток основних рухів дитини, тренування внутрішніх органів і систем дитячого організму. Стрибки слід вводити поступово і дуже обережно, оскільки вони створюють велике навантаження на незміцнілий організм дитини. Стрибки готують тіло дитини до виконання завдань на рівновагу. Для вдосконалення навичок у стрибках дитина повинна проявити вольові якості – зосередитися і зібратися з силами.
Кочення, кидання, ловіння – загальновідомо, що в онтогенезі рухів хапання розвивається раніше прямостояння. Розвиток руки стимулює формування інших рухових функцій організму, активізуючи всю психічну діяльність дитини. У процесі метання, рух виконується як однією рукою, так і обома. При цьому стимулюється виділення провідної руки і формується узгодженість спільних дій обох рук. Все це має особливе значення для корекції відхилень у психомоторній сфері дітей із ЗПР.
Повзання, лазіння – спрямовані на розвиток і вдосконалення рухових навичок, зміцнення м’язів спини, черевного преса, хребта. Ці рухи, у свою чергу, впливають на формування координованої взаємодії в рухах рук і ніг, на зміцнення внутрішніх органів і систем.
Вправи для розвитку рівноваги – створюють сприятливі умови для координованої роботи центральної нервової системи, а також всього нервово-м’язового апарату. Використовуючи активну рухову діяльність, як форму тренування, ми можемо прискорити і вдосконалити процес розвитку координації рухів. Однак слід пам’ятати, це має бути не хаотичний набір рухів, а правильно і чітко організований педагогічний процес, в якому фізичні вправи виконуються з певними навантаженням і дозуванням відповідно до віку дитини.
Вправи для рук та плечового поясу – розвивають м’язи рук, точність, силу.
Вправи для ніг та на коригування плоскостопості – розвивають силу в ногах, коригують стопу, що сприяє кращій координованості рухів.
Вправи для тулуба та на коригування постави – формують правильну поставу, вміння до довільного напруження та розслаблення м’язів, навички самоконтролю.
Дихальні вправи – забезпечують достатнє постачання організму киснем, формують та розвивають правильне мовленнєве дихання.
Вправи на розслаблення – сприяють зняттю м’язового напруження та емоційного збудження.
“Хвилинки-здоровинки” – дають можливість зменшити стомленість і відновити працездатність, розвивають дрібну моторику.
Вправи на розвиток дрібної моторики – розвивають м’язи пальців рук, точність, силу, готують руку до письма.
Рухливі ігри закріплюють сформовані вміння і навички, стимулюють рухливість, активність дітей, розвивають здатність до співпраці з дорослими і дітьми, створюють умови для формування у дітей уміння орієнтуватися в просторі, узгоджувати свої рухи з рухами інших дітей у грі.
У роботі з дітьми із ЗПР суттєве значення має мотиваційний компонент. Тому необхідно створити позитивний емоційний стан, зацікавити дітей виконувати рухи, чому може допомогти музичний супровід. Рухи під музику не тільки підвищують емоційно-позитивний стан, а й сприяють чіткості і координації рухів, розвивають слух і ритмічні здібності. Музично-ритмічна діяльність зміцнює та вдосконалює руховий апарат дитини, формує точність, ритмічність рухів, сприяє вдосконаленню просторових уявлень. Заняття ритмікою дозволяють точно дозувати рухову активність за силою та тривалістю, упорядковують темп рухів, які легко пов’язують з характером музики, поліпшують психічні процеси, запам’ятовування, автоматизують рухові дії. Танцювально-рухова терапія базується на розумінні того, що тіло та психіка взаємопов’язані.
В процесі занять лікувальною фізичною культурою багато недоліків моторики і фізичного розвитку згладжуються і корегуються, проте, вони є серйозною перешкодою в оволодінні побутовими, шкільними і трудовими навичками. Тому необхідно на початку навчання забезпечувати роботу по удосконаленню найпростіших рухів, здійснювати контроль за ними, оскільки виправляти недоліки важче, ніж давати правильний напрям в розвитку рухів. Дуже важливо щоб всі навички і вміння формувалися на основі правильних елементарних рухів. Новий рух слід пропонувати після засвоєння схожого з ним руху, але більш простого. Початкове розучування рухів потрібно вести в повільному темпі, для того щоб прослідкувати які помилки допускають учні, і своєчасно спробувати їх усунути.
Батьки, найближчі дорослі, педагоги мають пам’ятати, що дитина з особливостями у розвитку потребує більше поваги до себе, вона часто вразливіша, і беззахисна. Найменший прояв недоброзичливості глибоко ранить її, нервова система стає слабкішою, нестійка психічна рівновага порушується, вона звикає до постійних докорів, стає замкнутою, що ускладнює її фізичні і психічні проблеми і сприяє патологічному розвитку особистості. Адже дитина по-справжньому щаслива, коли відчуває турботу, увагу й любов найближчих людей.
Для правильного виховання дитини важливо, щоб слова і справи батьків, педагогів були завжди прикладом для дитини. Кожний їхній поступок, кожне слово вагоме в процесі навчання і виховання, особливо стосовно дитини з особливостями у розвитку. В разі правильно проведеної корекційної роботи фахівців в команді з батьками можна досягти великих успіхів.
